Новини проекту
Спільноті адміністраторів сайтів шкіл та ліцеїв!
Новий навчальний рік!
Найзахопливіші детективи для підлітка
Wizeclub Education: курси додаткової освіти в Україні
Що робити, якщо болить поперек
Онлайн академія Mate academy – від мрії потрапити в IT до першої роботи
Мобільні додатки для підтримки організації навчання та співпраці в освітньому процесі
Школа англійської для дітей: важливість навчання та як вибрати кращу школу
Хто такий Зевс?
Вивчаємо англійську за допомогою читання
Благодійність та соціальна відповідальність бізнесу
Як обрати надувний басейн?
Як створити і розкрутити групу у Фейсбуці без блокування
Практичні рекомендації по вибору школи англійської мови
Options for checking articles and other texts for uniqueness
Різниця між Lightning та USB Type-C: одна з відмінностей iPhone
Столична Ювелірна Фабрика
Відеоспостереження у школі: як захистити своїх дітей?
Чим привабливий новий Айфон 14?
Розширений пакет за акційною ціною!
iPhone 11 128 GB White
Програмування мовою Java для дітей — як батьки можуть допомогти в навчанні
Нюанси пошуку репетитора з англійської мови
Плюси та мінуси вивчення англійської по Скайпу
Роздруківка журналів
Either work or music: 5 myths about musicians and work
На лижі за кордон. Зимові тури в Закопане
Яку перевагу мають онлайн дошки оголошень?
Огляд смартфону Самсунг А53: що пропонує південнокорейський субфлагман
БЕЗПЕКА В ІНТЕРНЕТІ
Вітаємо з Днем Вчителя!
Портал E-schools відновлює роботу
Канікули 2022
Підписано меморандум з Мінцифрою!
Голосування
Як Вам новий сайт?
Всього 717 чоловік
Коментарі:
Гундяк Михайло Васильович Соціальний педагог
ПОРАДИ ВЧИТЕЛЯМ ЩОДО НАВЧАННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ Сьогодні навчання дітей відбувається у незвичних для нас умовах. Це виклик не тільки для дітей, сімей, а й для вчителів. У непрості часи війни діти так само переживають стрес і тривогу. Їх відчуття підсилені тим, що вони не завжди розуміють, що відбувається. Тому у нинішніх умовах ми повинні перемістити фокус уваги з академічних успіхів на підтримку і нормалізацію психічного стану учнів. Зараз це нормально. Ми всі можемо і повинні долучитись до цього в рамках викладання свого предмету. Демонстрація власного спокою та врівноваженості – це найбільш простий спосіб допомогти заспокоїтись нашим дітям. Дайте учням можливість висловитись: розповісти про свій настрій, розказати про свої справи. Коли людина називає (проговорює) свої емоції, у неї змінюється активність у відділах головного мозку і таким чином знижується тривожність. Дозвольте учням говорити про свій сум чи злість, але обов’язково спрямуйте їх увагу на маленькі перемоги, сильні сторони, гарні новини. У кожному дні можна знайти щось позитивне! Допоможіть учням побачити це, навчіть їх помічати це. У вашому арсеналі повинно бути багато тем для розмов, які зможуть переключити емоції дітей. Якщо вам відомо, що в одного з учнів відбулась жахлива травмуюча подія, не розпитуйте про це детально. Повторення деталей може викликати повторну травматизацію психіки. Також пам’ятайте, що якщо хтось ділиться страшними подіями в групі – це може сприяти травматизації інших слухачів. Якщо у дитини є потреба поділитись, за можливості, краще запропонувати їй поспілкуватись після уроку індивідуально, або спрямувати цю роботу на психолога. Нинішня ситуація могла позначитись на поведінці учнів, на їх здатності засвоювати матеріал. Стрес міг вплинути на увагу, пам’ять, на здатність зосереджуватись. Дорослим треба взяти до уваги, що крім описаного, один з механізмів захисту психіки – це регрес. Тобто деякі діти можуть демонструвати поведінку, яка притаманна меншим за віком учням. До цього потрібно поставитись терпимо та з розумінням. Не можна докоряти дітям. Не зайвим буде нагадати вчителям про турботу про себе. Пам’ятайте: для того, щоб надавати допомогу іншим, необхідно відновлювати свій власний ресурс, задовольняти свої базові потреби. Подбайте про безпечне місце для себе, де ви зможете проводити уроки. Обговоріть з рідними порядок дій у разі, якщо оголошено тривогу під час того, як ви проводите урок. Розробіть свій алгоритм дій. Поради вчителю як діяти під час онлайн-уроків, якщо вмикається сигнал «Повітряна тривога» Демонструйте впевненість у своїх діях. Спокійно повідомте учням про сигнал. Акцентуйте увагу учнів фразою «Ви йдете в безпечне місце, яке встановлене за правилами вашої сім’ї». Зверніться до учнів «Натисніть кнопку «вийти з конференції» та на кнопку «виключення комп’ютера». Повідомте «Після сигналу «Відбій тривоги» доєднайтесь до занять за розкладом». Дочекайтесь, щоб усі учні, які є слухачами, вийшли з онлайн-зв’язку. Намагайтесь зберігати спокій, будьте переконливими. І наостанок. Донесіть до учнів думку про те, що щодня, не зважаючи на хочу/не хочу, можу/не можу, ми всі маємо виконати декілька задач: соціальну, фізичну і когнітивну. Ми повинні підтримувати спілкування з родичами та знайомими, задати хоч одне питання «як ти там?», бо єдність та підтримка важливі для всіх. Нам потрібен рух, особливо у стресі – це стабілізує, приводить до тями і надає сил для подальших дій. Хоча б три присідання або ходьба колами, будь-який активний і хоча б відносно інтенсивний рух. А ще нам потрібні наш мозок і здатність вчитись, запам’ятовувати і аналізувати. Тож вкрай важливо задіяти цю функцію. Щодня хоча б щось одне вивчити і запам’ятати: іноземне слово, інструкцію з надання медичної допомоги чи іншу корисну інформацію. Важливо не просто подивитись, а саме вивчити! Порадьте дітям поспати, відпочити, але не дозволяйте лежати весь день в куточку, дивлячись у стінку чи у телефон. Настоюйте на тому, що дитина повинна зробить хоча б одну маленьку дію! Намагайтесь жартувати з учнями, посміхатись до них, викликати посмішку у відповідь. Гумор має терапевтичну дію. В нагоді стануть смішні історії, питання на кмітливість. Дотримання цих простих правил та порад допоможе зберегти нормальний емоційний стан наших дітей. А академічні знання ми обов’язково надолужимо після стабілізації ситуації.
23 листопада 2023 о 10:46
Гундяк Михайло Васильович Соціальний педагог
Підтримка дітей під час війни. Поради батькам. На сьогоднішній день психологи застерігають, що деякі батьки надто буквально сприймають поширене твердження «…діти все розуміють…» і не ламають собі голову над тим, як правильно і делікатно пояснити дитині, що в Україні відбувається повномасштабна війна. «Якщо ми не будемо давати дітям чітку картину світу, пояснювати, що йде війна, що на ній гинуть люди, то вони фантазуватимуть і придумуватимуть свої варіанти того, що відбувається». Діти бачать і розуміють світ очима своїх батьків. Понад усе їх травмує невпевненість батьків. Діти хочуть бачити своїх батьків врівноваженими та впевненими людьми. За хаотичних умов діти орієнтуються в своїй поведінці на дорослих. Якщо батьки обтяжені почуттям безпорадності, діти також загубляться в цьому ж почутті. Втім, якщо батьки, висловлюючи своє щире занепокоєння ситуацією, не піддаються почуттю вразливості і безсилля, а натомість обговорюють ситуацію якомога відкритіше, слухаючи і втішаючи дітей, то вони можуть почуватися в безпеці і під надійним захистом своїх батьків. Війни бояться всі. Війна перевертає життя з ніг на голову – за мить людина опиняється у надзвичайній ситуації. Загалом дорослі зазвичай набагато конкретніше усвідомлюють небезпеки воєнної ситуації. Але, попри свій страх вони можуть створити для дітей «безпечний простір»: зрозуміло пояснити дітям світ; захистити їх від надлишку інформації; мотивувати до потрібних дій і підтримувати дітей під час їх виконання; підтримувати, гратися з дітьми та слухати і чути їх. ЯК ПІДТРИМУВАТИ ДІТЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ? Зберігайте нормальний уклад життя (наскільки це можливо). Якщо є така можливість, то дітям бажано продовжити займатися своїми звичними справами й обов’язками. Безпосередньо після травматичної події може знадобитися деякий час, щоб відійти від початкового шоку, і на цей час щоденні рутинні справи можуть бути скасовані. Але коли мине кілька днів, загалом корисно повернутися до нормального стану й укладу, наскільки це можливо. Це дає дітям підтримку в подоланні травматичних ситуацій та допомагає їм зрозуміти, що нормальне життя все ще існує. Дайте місце певній регресії. У кризових ситуаціях від дітей часто очікують, що вони поводитимуться дуже по дорослому. Хоча ситуація цього й вимагає, та все ж треба дозволити дітям залишатися дітьми або навіть поводити себе як маленькі. У дітей може відбутись регресія до більш раннього ступеня розвитку. Це нормально. Це психологічна форма самозахисту, яка переносить назад в час, коли життя було стабільним, а маленький світ дитини – безпечним і надійним. Така регресія може виявлятися в різних формах поведінки: деякі діти можуть потребувати надзвичайно багато фізичного контакту, щоб почуватися в безпеці (обіймайте стільки, скільки вони того потребують); деякі діти можуть знову почати мочитися в постіль; навіть старші діти можуть плакати (дозвольте дітям висловлювати свої почуття). Організуйте «острівки безпеки». Це така обстановка, у якій діти можуть почуватися у безпеці принаймні один раз на день попри загальну нестабільність навколо. Ігри. Пограйтеся з дітьми. Найкращі ігри в такі складні часи – це ігри, в які діти можуть грати всі разом без суперництва. Ось декілька прикладів таких ігор: Плескання в долоні: Усі учасники стають в коло і плескають в долоні по колу. Спочатку естафета переходить повільно, тоді пришвидшується від однієї дитини до іншої. Діти можуть самі вирішити, чи плеснути в долоні один раз (тоді естафета перейде далі), чи плеснути двічі (тоді естафета зміняє напрямок руху). Рух по колу. Спочатку одна дитина в колі вибирає і задає певний рух. Наступна дитина повторює рух, і так він проходить по всьому колу, неначе хвиля. Тоді вже інша дитина задає свій рух, який передається по колу, і так доти, доки всі діти не «запустять» свій рух. Перша дитина каже слово, яке може бути початком речення. Наступна повторює це слово і додає наступне, і так далі. Слова мають бути граматично узгоджені, щоб вийшло речення. Побачите, яке речення вийде у групи. Схожу вправу можна зробити й на грифельній дошці. Перша дитина малює лінію, а тоді хтось наступний продовжує її своєю. Всі діти можуть намалювати по одній або по дві лінії. В кінці вийде малюнок, створений групою. Багато таких ігор можна вигадати самотужки. Вони не потребують якихось особливих допоміжних матеріалів і можуть тривати як декілька хвилин, так і набагато довше, якщо потрібно. Заохочуйте дітей побавитися! Дайте їм простір для гри! Розповідання історій. Усі діти люблять слухати різні історії. Сила уяви дозволяє їм мандрувати до світів, де ці історії відбуваються. Це також своєрідні «острівки» в морі щоденного стресу, адже діти можуть просто посидіти деякий час і послухати оповідку про зрозумілий, впорядкований світ, де зрештою все закінчується щасливо. Перед сном варто розповідати життєрадісні історії, щоб діти могли заспокоїтись і розвіятись. Знайдіть, створіть або придумайте «об’єкти переносу». Дітям можуть стати в пригоді речі, які уособлюють тих, кого вони люблять, щоб впоратися з власними страхами і станом відокремленості. Тому дітям бажано мати такі «об’єкти переносу», наприклад, невеличку іграшку, яку їм подарував тато, або фотографію мами. Слід дозволити дітям мати ці об’єкти при собі повсякчас, куди б вони не йшли. Для дітей молодшого віку лялька, ведмедик або навіть якийсь особливий клаптик тканини можуть бути невід’ємною запорукою відчуття безпеки. Дітям, в яких немає таких допоміжних «об’єктів переносу», можна запропонувати придумати або створити для себе такий об’єкт. Запропонуйте форми самовираження. Говоріння й слухання.У дітей має бути дорослий, до якого вони можуть звернутися, щоб поговорити про свої страхи або проблеми. Заохочуйте дітей розповідати, як вони себе почувають, висловлювати свої переживання й почуття. Дітям необхідно мати можливість поговорити про жахіття, які вони пережили. Але не примушуйте їх говорити – просто запропонуйте. Дозвольте дітям задавати питання і відповідайте на них максимально чесно та прямо. Рольові ігри. Деякі діти можуть не захотіти говорити про те, що з ними сталося. Однак у своїх іграх вони часто розкривають те, що обтяжує їхню свідомість, відтворюючи свій досвід через ролі, граючи разом з іншими дітьми або з фігурками, ляльками чи плюшевими іграшками. Ці рольові ігри можуть допомогти інтегрувати ситуацію та почуття, пов’язані з нею. Малювання олівцями й фарбами. Багато дітей можуть висловити свій стан, як тільки у них в руках опиняться фломастери і аркуш паперу. Дозвольте дітям створювати такі маленькі витвори мистецтва. Ви можете спробувати поговорити з деякими дітьми про їхні малюнки – але не змушуйте їх. Іноді малювання стає для дитини єдиною можливою формою самовираження. Щоденник. Дітям старшого віку часто буває простіше висловитися в письмовій формі. Слід заохочувати дітей вести щоденник – цьому «другу» вони можуть у будь-який момент розповісти все, що захочуть. Можливо, хтось із них навіть «задокументує» цілком серйозні звіти про перебіг ситуації. Піклуйтесь про себе! Підтримка, яку ви надаєте дітям поруч з вами у такі важкі часи, має величезне значення для них! Але, будь ласка, не забувайте про власні потреби. Подбайте про те, щоб у вас був час відпочити, й набратися сил. Крім того, знайдіть когось, з ким ви можете поговорити про те, ви самі зараз переживаєте.
23 листопада 2023 о 10:53
Гундяк Михайло Васильович Соціальний педагог
Поради для педагогів Робота з дітьми «групи ризику» Діти «групи ризику» -- це діти, чия поведінка відхиляється від прийнятих у суспільстві стандартів і норм; це категорія дітей, яка в силу певних обставин свого життя більше інших категорій піддається негативним зовнішнім впливам сім’ї, однолітків, суспільства, які стали причиною дезадаптації неповнолітніх. Діти «групи ризику»: - важковиховувані; - занедбані; - проблемні; - дезадаптовані; - діти з девіантною поведінкою. Діти не народжуються з девіантною поведінкою, вони не зараховуються до «групи ризику» від народження, такими вони стають під впливом різних, часто не залежних від них самих, факторів ризику. Серед таких факторів виділяють: - медико-біологічні (стан здоров’я, спадковість і вроджені вади, внутрішньоутробні травми і т.д.); - соціально-економічні (матеріальні проблеми в сім’ї, несприятливий мікроклімат, аморальний спосіб життя батьків, непристосованість до суспільства, асоціальна поведінка); - психологічні (невротичні патології, неприйняття себе, емоційна нестабільність, труднощі у спілкуванні з дорослими та однолітками); - педагогічні (педагогічна занедбаність, невідповідність програми,темпу навчання психофізичним особливостям дітей, відсутність мотивації до навчання і т.д.). Сьогодні кожному вчителю відомі словосполучення «важкий підліток», «група ризику», які асоціюються з поняттями порушення поведінки, очікування неприємностей, витрачених нервів і т.д. То що ж все-таки може і повинен зробити класний керівник? 1. Надати своєчасну психолого-педагогічну підтримку учневі, який опинився у складних життєвих обставинах (або вчасно перенаправити до відповідного спеціаліста соціально-психологічної служби). 2. Сприяти формуванню в дітей «здорових» моделей способу життя, що надають можливості для реалізації особистісного потенціалу. 3. Сприяти підвищенню педагогічної компетентності та культури дорослих (батьків, опікунів). 4. Залучити до виховного процесу школи представників громадськості. 5. Протистояти залученню підлітків до злочинної діяльності. Під час розмови з дитиною даної категорії необхідно позбутися повчального тону і приділити увагу тільки співрозмовнику, при цьому дотримуючись деяких правил: - поважати співрозмовника; - говорити з ним як з рівним; - аргументувати свою точку зору, залишаючи за підлітком право розділяти її або заперечувати; - показувати, що він цікавий як людина й співрозмовник; - розмовляти тільки про те, про що підліток готовий говорити, надати йому право на мовчання; - бути готовим вислухати досить різні подробиці життя підлітка й підтримати його; - дотримуватись права на конфіденційність приватної бесіди; Про що розмовляти з «важким» підлітком? 1. Навчання: улюблені й не дуже предмети, причини неуспіху, взаємини з учителями, випадки порушень дисципліни. 2. Плани на майбутнє щодо продовження навчання, вибору професії. 3. Взаємини з однолітками; причини вибору приятелів за певними особистими якостями, за спільністю захоплень. 4. Захоплення сьогодні й у минулому. 5. Взаємини з батьками, внутрішньо сімейні стосунки. 6. Порушення поведінки в минулому: прогули занять, дрібне хуліганство, паління, уживання алкоголю, знайомство з різними наркотичними засобами. 8. Сексуальні питання: перша закоханість і пов΄язані із цим психічні травми; самооцінка своєї привабливості. Рекомендації вчителям, які працюють з дітьми «групи ризику: 1. Необхідно дати відчути дитині, що вона належить до групи, класу, не відторгнута і займає важливе місце в колективі. 2. Виставляйте малюнки дитини, поробки, все те, що може зацікавити оточуючих. Це буде підвищувати впевненість дитини в собі, власну самооцінку, почуття самостійності та відчуття того, що вона потрібна оточуючим. 3. Хваліть таку дитину частіше. Допоможіть їй розпізнати та виразити приховані почуття. Частіше запитуйте що вона відчула в тій чи іншій ситуації. 4. Дізнайтесь, з ким дитина хотіла б працювати в групі і хто з дітей має на неї найбільший позитивний вплив. Заохочуйте до такої співпраці. 5. Пам’ятайте, що досить часто за неналежною, девіантною поведінкою дитини може бути прихована її низька самооцінка, намагання самоствердитися за рахунок приниження інших. 6. Завжди намагайтеся більше спілкуватися з такою дитиною, проговорювати всі її невдачі та успіхи. Робіть це щиро і відверто
23 січня о 16:36
Залишати коментарі можуть тільки авторизовані відвідувачі.
Toggle chat